Крок управо, крок уліво – скрізь провалля глибочінь
зло найменше із найгірших мусиш вибирати
та одначе світла промінь ляже на гнітючу тінь
лиш як далі видноколу вперто заглядати
(А.Педан)
Яка вона – зовнішня політика України поза аналізом європейських самітів, зустрічей на найвищому рівні для вирішення майбутнього НАТО і нашого в ньому місця? Ми, певно, вже й забули, що Україна та українське питання у світовій політиці – це щось трохи більше, ніж розкручування теми саміту Путіна і Трампа в Гельсінкі та відносин двох лідерів загалом. Я вбачаю в цьому психологічний комфорт українців: легше аналізувати становище України, коли вона виступає суто об’єктом великої політики; значно важче, коли доводиться ідентифікувати Україну як суб’єкт цієї ж політики, суб’єкт, якому властивий набір (напів-)осмислених зовнішньополітичних концепцій, рішень, дій. Відсидітися на периферії глобального життя ми встигнемо завжди, а от шанс знайти правильний вектор співпраці й партнера на міжнародній арені – питання свідомості та сили.
Пропоную до Вашої уваги 7 ключових факторів, що, на мою думку, уможливлюють тісні партнерські відносини “Україна-Австралія”, а також наведу найважливіші тези людей, для яких українсько-австралійські відносини є предметом особистого інтересу, щоденної праці та навіть боротьби (передусім, у інформаційному полі).
1. Ми відійшли від географічних прив’язок (розчарування в сусідах)
Минули часи “середньовічної” романтики і географічної обмеженості, коли місце України у світі визначалося сусідством: наразі цілком очевидним є факт, що умови глобалізації суттєво стирають міждержавні, міжрегіональні рамки; світ ущільнюється, його стискають цивілізаційні, культурні характеристики; його стискає прагматика держав у підході до особистого розвитку, тобто відбувається пошук партнерських взаємин на базі особистої вигоди у тій чи іншій сфері. Зона комфорту держави із регіональної співпраці і відсутності конфліктів на кордонах зазнала значних змін і набула нових значень: держава почувається комфортно, якщо має багатовекторну зовнішню політику довіри, співпраці й вигоди, а питання поганого клімату взаємин із сусідніми державами хоч і впливає на внутрішньо- та зовнішньополітичні рішення, однак вже не так суттєво. Україна має війну з Російською Федерацією, нестабільні продиктовані проросійськими настроями державної верхівки відносини з Білоруссю, ситуативні загострення у відносинах із Польщею на грунті історії та культури, а також посилення правих тенденцій у політиці останньої. Австралія теж відходить від регіоналізму в зовнішній політиці: острівна Океанія – це відповідальність для неї, але свою зону комфорту Австралія вибудовує на основі партнерських відносин з лідерами в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, окремими європейськими державами, і, щонайголовніше, зі Сполученими Штатами (йдеться передусім про безпекову та економічну сфери співпраці.
2. Геополітичний фактор межовості (потреба балансування)
Якщо мислити в рамках геополітики, то Україна є незначним гравцем: у той час, як впливові держави ділять сфери впливу і виборюють право на домінацію у світі, Україна ще на етапі боротьби за свою територію життя та її захисту від посягань з боку цих домінантів. Австралія ж упевнено носить статус регіонального лідера, хоч і не страждає експансіоністськими настроями. Та геополітично ці дві держави таки об’єднує один фактор, і це фактор межовості.
Австралія знаходиться на перетині трьох океанів, у тій частині світу, де через слабкість Півдня (за концепціями багатьох геополітиків) зіштовхуються інтереси багатьох сильних світових держав. Україна є тим осердям, що відділяє Схід від Заходу, а тому є ласим шматком простору для поширення тут своїх цивілізаційних особливостей з метою переконати сторону-суперника у своїй принциповій перевазі. Якщо узагальнити просто, то обидві держави мають геополітичне положення, що можна охарактеризувати як “місце реалізації ч-и-ї-х-о-с-ь інтересів”.
Такі умови вимагають від держави консолідації ресурсів, вибудовування раціональної внутрішньої та зовнішньої політик з акцентом на безпекову й економічну, а всі інші сфери прямо залежать від двох перших. І тут проглядається потреба України співпрацювати з Австралією і переймати у неї досвід цього балансування у становищі межовості.
3. Спільні погляди на міжнародну систему, міжнародне право, міжнародну відповідальність, безпеку тощо
Далекі географічно, близькі цивілізаційно і духовно. Я б так схарактеризувала співвідношення України та Австралії у їхніх поглядах та рефлексіях на виклики сьогодення і становище сучасної світової політики загалом. Чому так? Найлегше проілюструвати конкретними прикладами:
Українсько-російська війна. І в період її ескалації, і станом на сьогодні Австралія займає жорстку позицію щодо дій Росії,визнає останню агресором на міжнародній арені та порушником норм міжнародного права. Це виявляється як у заявах Австралії в межах міжнародних організацій, міжнародних конференцій і самітів, так і в мінімізації двосторонніх австралійсько-російських відносин співробітництва. Друге суттєво відрізняє позиції Австралії та багатьох європейських держав, що попри засудження дій Путіна продовжують вести з ним публічний і кулуарний діалог.
Авіакатастрофа Боїнга-777 та міжнародний трибунал. Після цієї трагедії Австралія сповна оцінила масштаб убивчості дій Росії на міжнародній арені, відтак, стала ініціатором створення міжнародної групи з розслідування, а згодом – ініціації міжнародного трибуналу для покарання винних.
Біла книга Австралії 2017. Головне джерело, де чітко розписано вектори діяльності уряду Австралії задля гарантування внутрішньої безпеки держави та забезпечення миру у світі. Не забули й про українське питання. Що тішить найбільше, не лише на декларативному рівні, а й шляхом реальних кроків на зближення і співпрацю з Україною у сфері безпеки.
4. Демократія на підсвідомому рівні і тяжіння до неї
Як Україна, так і Австралія ведуть неагресивну зовнішню політику, і є вона виявом передусім високого рівня демократії та тяжіння до неї. Так, ми можемо критикувати Україну через брак належного поступу у сфері реформування, підведення держави до європейських стандартів і норм, але факт залишається фактом: українці ніколи не були суспільством, яке самостійно обрало б для себе авторитарний чи тоталітарний шлях. Україна – простір передусім внутрішньої свободи переконань. А силу спротиву українців демонструє не одна революція. Для будь-якої іншої держави революція є не більше, ніж політичним процесом, коли народ виходить на протест із тим державним укладом, що сформувався, та владою, яка до цього призвела. Для України революція – це питання життя і смерті. Як фактичних, так і морально-етичних. Це угода з собою на переформатування задля підтримки цінностей і принципів, пов’язаних зі свободою, а відтак і демократією.
Австралія у цьому контексті не мала таких переломних поворотних моментів у своєму розвитку, а її суспільство досягло трохи вищих цінностей і свобод, ніж українці. Однак це і є тим фактором, що сприяє потенційній двосторонній співпраці двох держав, адже нам є чого повчитися. Як не парадоксально, та думаю, що австралійцям теж було б корисно перейняти у нас тієї жаги, яка є рушієм демократії.
Одним з останніх прикладів співпраці держав у цій сфері є обговорення сторонами питання спільного захисту фундаментальних прав людини у рамках міжнародної конференції “Україна і світ: культура, політика, суспільство”. У ході заходу представник МЗС Австралії Александра Сідалл позитивно відзначила взаємодію між Україною та Австралією у рамках членства в Раді ООН з прав людини та інших міжнародних інституціях.
5. Діаспора і культурна співпраця. Історичне порозуміння
Що об’єднує Україну та Австралію найбільше – це люди. Люди – це єдиний ресурс, що здатен топити лід у відносинах двох держав. Українську діаспору в Австралії не можна віднести до чисельних, однак політично вона є дуже свідомою та активною. І цю активність можна розділити на два напрями:
- культурна діяльність і просвітництво;
- громадянська позиція, політичний вплив на дії уряду щодо України. Нас більше цікавитиме саме другий напрям, оскільки він становить осердя двосторонніх українсько-австралійських взаємин на тому рівні, на якому вони зараз знаходяться.
Що приємно дивує, це те, що українці в Австралії не лише пам’ятають про Батьківщину у її теперішньому становищі, а й свідомо ставлять акцент на її минулому, тобто історія України – це основа і грунт, на яких формується політика щодо України на сучасному етапі. Промовистим прикладом є внесення на розгляд Сенату Австралії резолюції про визнання українського голодомору геноцидом. Сталося це саме за сприяння Союзу українських організацій Австралії (СУОА) на чолі з екс-лідером українсько-австралійської парламентської групи Білом Хефернаном. Дуже промовиста річ, оскільки станом на липень 2018 року голодомор визнають геноцидом лише у 18 країнах світу.
Якщо ж говорити про підтримку України австралійською її діаспорою з перспективи сучасних міжнародних подій, то вже загадний саміт у Гельсінкі став предметом аналізу СУОА і навіть видання з цього приводу його офіційної позиції, де йшлося про те, що українці Австралії категорично незгодні з умовами, за яких світові лідери дозволяють собі політичні загравання з агресором.
6. “Не було б щастя, та нещастя допомогло..” (українсько-російська війна як поштовх до інтенсифікації відносин)
Про це вже йшлося на конкретних прикладах у пункті 3, однак варто додати те, що протягом усіх 4 років війни Австралія допомагала Україні у вирішенні внутрішньо- та зовнішньополітичної кризи не лише вустами постпреда Австралії в Раді Безпеки ООН чи представника МЗС Австралії або ж прем’єр-міністра на самітах Великої двадцятки, але і шляхом надання фінансової, гуманітарної допомоги. За ці роки інтенсифікувалася торгівля між державами, неодноразово обговорювалися питання енергетичного унезалежнення України, йшлося про посилення припливу технічної допомоги та інвестицій в Україну з австралійського боку. Натомість діалог із російськими колегами щодо співпраці у різних сферах зазнав суттєвого зниження.
7. Австралійська модель державного управління як цілком застосовуваний приклад для України
Україна наразі переживає кризу системи державного управління, що зазнала свого морального виснаження. Відтак, усе гостріше постає потреба докорінних змін і перейняття в цьому контексті кращих зразків держуправління у світі. Австралійська модель могла б стати чудовим зразком для України. Йдеться передусім про судову систему. Головний пріоритет для українського суду наразі — незалежний, неупереджений і незаангажований суддя-професіонал (незалежно від того, чи це місцевий суд, чи Верховний Суд України). Цілком доречно було б упровадити схожий на австралійський механізм апеляції судових рішень, тобто, наприклад, до повторного розгляду справи в суді вищого підпорядкування варто було б долучити перевірку процедурної складової прийняття рішення судом нижчого підпорядкування. В ідеалі хотілося б бачити судову систему України – як і Австралії — де-факто безієрархічну, де кожна судова інституція однаково авторитетна і впливова. І, звичайно ж, більша роль прецеденту.
Щодо парламентської системи, то перспектива створення двопалатного парламенту в Україні є майже неможливою через дифузне існування багатьох невпливових партій, міжусобне протистояння яких породжує швидше не якісні зміни, а хаос. Поява поділу на палати суттєво змінила б і виборчий процес, і підзвітність, і взаємодію між законодавчою та виконавчою гілками влади. Так чи інакше, але навіть наразі Україна могла б запровадити систему довіри і підтримки конкретних міністрів\депутатів народом: немає належного відсоткового порогу народної довіри — відставка. І так доти, доки змагання за легітимність не стануть стабільним якісним зростанням. Виконавча ж вертикаль має бути спрощеною і максимально децентралізованою, за зразком управління в Австралії на рівні окремих штатів.
Таким є моє “семифакторне” бачення стану актуальних справ у двосторонніх українсько-австралійських взаєминах, а також перспектив їхнього розвитку і поглиблення. Убачаю за доцільне навести ключові думки з цього приводу двох людей, що з дня в день присвячують себе побудові цих міждержавних взаємин.
Першою з них є Посол Австралії в Україні – пані Меліса О’Рурк, у якої взяли доволі обширне інтерв’ю про бачення подальшої співпраці “Україна-Австралія” відразу після її призначення. Серед основних пріоритетів своєї роботи пані посол назвала підтримку і посилення допомоги Україні у процесі всеохопного реформування, надання належної допомоги в безпековій та гуманітарній сферах, активізація роботи з діаспорою, активніше інформаційне висвітлення України як держави зі стійкими демократичними цінностями, пожвавлення двосторонньої торгівлі, та… вивчення української мови, аби краще розуміти Україну та її людей (!).
З другою людиною я мала приємність спілкуватися особисто. Нею є Микола Мовчан – голова української громади Західної Австралії. Пан Микола має українські корені, хоч і народився та прожив усе життя в Австралії. Основна думка, яку він хотів донести протягом спілкування – це те, що без активної діаспори та роботи посольства України в Австралії австралійці-аборигени ніколи не зрозуміють українця. На підкріплення цієї тези пан Микола назвав два аргументи: 1) австралійці ніколи не мали війни на своїй території і мають значно коротшу історію та зовсім інший шлях становлення народу порівняно з Україною; 2) австралійська влада є відповідальною перед своїм народом і піклується про нього (майже відсутні корупція та бюрократія), а устрій, як сказав пан Микола: “аж занадто демократичний, такий, що скоро монархія перетвориться на республіку”.
Замість висновків
Універсальним рецептом успіху для України на міжнародній арені є дати себе зрозуміти – такою, якою є, – шляхом заповнення інформаційного простору і мінімізації білих плям. Друге, це прийняти раціональну багатовекторність як єдину можливу зовнішньополітичну концепцію. Сюди ж підпадає і вибудовування взаємин із Австралією, як і багатьма іншими державами, що мають спільні цінності та інтереси з Україною. І останнє, але не за важливістю: піклуватися про людський ресурс – будь то діаспоряни чи громадяни. Історії окремих українців формують історію нашої держави. Історії окремих двосторонніх взаємин формують загальну зовнішньополітичну лінію України. І кожен партнер у такому контексті набуває особливого значення, а надто тоді, коли Україна переживає болючі часи переосмислення і виборювання права на життя.
