Народилася 15 березня 1996 року в місті Гайсині, Україна, у родині юриста та педагога. Призер Всеукраїнських олімпіад. Закінчила з золотою медаллю гімназію №59 імені О. Бойченка в місті Києві. Здобула рівень бакалавра права на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Продовжує навчання на магістратурі за напрямком «International Human Rights Law» у Лундському університеті, Швеція.
Засновниця громадської організації «ЛДЛУ». З 2015 по 2017 була її Віце-президентом. Наразі – Радниця Президента з питань міжнародних відносин і європейської інтеграції України.
3 березня 2018 року була обрана на посаду Скарбника Міжнародної федерації ліберальної молоді (IFLRY), ставши першою українкою в Бюро Федерації та першою дівчиною на цій посаді.
Захоплюється культурою Великобританії. Досліджує соціально-політичні процеси країн Північної Африки та Близького Сходу. Влітку 2015 року була волонтером у Королівстві Марокко. Володіє англійською та французькою мовами. Сповідує цінності поміркованого лібералізму.
Неавтобіографія
«…Ще декілька років тому я не бачила себе в Україні, вважала, що мала народитися не тут. Я хотіла навчатись, працювати, створювати сім’ю «десь там». Головне – не тут. Здавалося, що «там» — краще: кращі люди, краща освіта, кращі зарплати…
Але час йшов, я знайомилася з іноземцями, при можливості подорожувала, вивчала мови, культуру інших країн. І досить неочікувано для самої себе прийшла до висновку: ні, «там» — не краще. «Там» абсолютно інші люди, «там» тебе ніхто не чекає, «там» таких мрійників як ти і так вистачає. Єдине місце, де ти по-справжньому чогось вартуєш – це твоя рідна Україна. Зі своїми проблемами, зі своїми недоліками, зі своїм менталітетом. Але вона – твоя. А ти – її. І ти потрібен цій країні.
Я зрозуміла: «Я хочу жити в Україні». Але на даний момент ситуація в нашій державі наштовхує мене на думку, що я не хотіла б аби, наприклад, моя дитина жила у таких умовах. Отже, потрібно щось змінювати. Не розпускати направо й наліво думки про погане життя, а дійсно щось робити. Йти далі своїх слів.
Нельсон Мандела свого часу сказав: «Кожен з нас повинен задати питання: чи зробив я все, що від мене залежить, щоб забезпечити стабільний мир та процвітання у моєму місті, у моїй країні?» Дійсно, чи маю я взагалі моральне право скаржитись на проблеми у державі, якщо особисто не зробила жодного кроку для їх вирішення?
Коли виникла ідея заснування громадської організації «ЛДЛУ», я не вагалася ні хвилини. Так, я знала, що закладати фундамент з першої цеглинки – справа нелегка. Але поступово на кожній із таких цеглинок виростатиме цілий будинок. Будинок, збудований новим поколінням української молоді, яка здатна руйнувати стереотипи минулого, яка відкрита до нових ідей та змін, яка здатна мислити прогресивно, яка не підкорюється нав’язливим поглядам сильних світу цього. Це молодь, яка не байдужа. Це молодь, яка розвіює усі сумніви щодо «втраченого покоління».
Ми розуміємо, що наша держава потрібна тільки нам. «Європи, америки, росії» – це все, звісно, добре – та спочатку ми повинні думати про себе. І тільки потім, як говорив Михайло Драгоманов, «зверне увагу на нас весь світ». А далі вже маємо ми, самодостатні, вирішувати, чи потрібен він нам взагалі.
Зараз як ніколи я вірю в себе, у своє покоління, у людей із якими співпрацюю.
Ми створимо вільну державу, створивши перед цим вільних громадян.
Ми втілимо найважливішу засадничу ідею лібералізму – право кожного бути самим собою
Бо як вчив Махатма Ганді: «Якщо ти хочеш змін у майбутньому – стань цією зміною сьогодні!»»
