Бажаючи показати в Україні фільм «Уроки незгоди», Назар Гульчак (Департамент закордонних справ) і я зв’язалися з режисером Метью Торном, який у той момент працював над своєю новою документальною стрічкою у Гонконзі. Відверто кажучи, ми розраховували на все: вірогідними видавалися найгірші сценарії і ніхто з нас не міг подумати, що англійський режисер настільки охоче погодиться на співпрацю. Проте вже з перших листів стало ясно: пан Метью активно підтримує Україну та її нову генерацію, вбачаючи у нас духовних побратимів людей, що розпочали Революцію парасольок, — найбільше повстання проти комуністичного Китаю у Гонконзі після 1997 року (передача Британією суверенітету над колонією Китайській Народній Республіці).

Перед всеукраїнською і східноєвропейською прем’єрою «Уроків незгоди», яка відбудеться 25 квітня 2016 року за підтримки нашої «ЛДЛУ», ми провели з паном Метью досить відверту розмову про політику Гонконгу, Україну та тоталітарні режими.

ЛДЛУ: Вітаємо, пане Метью! Ми щиро дякуємо Вам за роботу та співпрацю!

МТ: Доброго дня! Для мене велика честь знати, що «Уроки незгоди» будуть показані в Україні, і у вашій країні люди зможуть побачити сучасну історію Гонконгу!

ЛДЛУ: Говорячи про це, хочеться спитати: чим є для Вас Гонконг? Чому Ви, англієць, зацікавилися політикою такої специфічною країни?

МТ: Річ у тім, що мій батько почав відвідувати Китай ще наприкінці 1970-х — початку 1980-х років, тільки-но Ден Сяопін (прим.: фактичний керманич КНР у ті роки) знов відкрив комуністичну державу світові. Тоді ще не було прямого авіасполучення між Сполученим Королівством і Китаєм, і для того, щоб потрапити туди, необхідно було летіти через британський Гонконг. Батько завжди зупинявся у Гонконзі, він щиро любив Гонконг. Завжди розповідав маленькому мені цікаві історії про нього і привозив додому екзотичні подарунки. А коли я подорослішав, просто закохався у гонконгське кіно! Американські фільми 1980-х були для мене занадто поверхневі і занадто політизовані епохою Рейгана (хоча я обожнюю американські картини 1970-х), у той час, коли кінематограф Гонконгу був сповнений глибоких тем про вірність, братерство і майбутнє. По суті, всі вони досліджували гонконгський народ і гонконгську ідентичність в умовах невизначеного майбутнього.

ЛДЛУ: Врешті-решт Гонконг, на жаль, перейшов під суверенітет КНР: на Вашу думку, якою має бути взаємодія Гонконгу і Китайської Народної Республіки?

МТ: Я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі під «взаємодією». Гонконг є фактичною колонією КНР, так само, як колись він був колонією Британії. Ключовою відмінністю є те, що протягом останніх 25 років британського правління у Гонконзі існував підзвітний (проте не зовсім демократичний) уряд. До того ж, британці не особливо втручалися у місцеву кантонську культуру, у той час, коли КНР, що керується корумпованою леніністською партією, прагне встановити тотальний контроль і гегемонію над усіма сферами життя. Саме тому материкова влада робить усе, щоб вплинути на локальне гонконгське існування, придушуючи права і свободи людини, що в результаті абсолютно протирічить сутності обіцянок, які Китай надавав до передачі Гонконгу у 1997 році.

ЛДЛУ: Це досить сумно… У такому разі, яке майбутнє Ви вбачаєте для Гонконгу?

МТ: Допоки Комуністична партія має владу над Китаєм, на мою думку, існуватиме лише два варіанти майбутнього для нього: або Гонконг приймає фатальність власної долі і стає ще одним «материковим» китайським містом, на кшталт Шеньчженя, де людям нав’язали мандарин (прим.: офіційний північний діалект китайської мови, який суттєво відрізняється від південної кантонської китайської, якою говорять у Гонконзі) і де скасовані людські права і свободи, або Гонконг стає незалежною державою і починає самостійно визначати власне майбутнє. Третій варіант, який полягає у тому, що Гонконг залишається автономією у складі КНР (як є наразі), вже проявив себе як недієвий — він не зможе функціонувати без докорінної зміни ставлення Комуністичної партії Китаю, яка давно показала свою брехливість — вона не заслуговує і на мінімальну довіру.

ЛДЛУ: Тепер стає зрозуміло, чому Ви взялися висвітлити боротьбу гонконгців проти комуністичної системи у своїй стрічці. До речі, чи було важко працювати над зйомками «Уроків незгоди»?

МТ: О так, зняти цей фільм було надзвичайно важко! В першу чергу через те, що ми не мали коштів для його створення, тому це постійно видавалося важким випробуванням. По-друге, іншою великою проблемою до початку Революції парасольок була повна незацікавленість західних ЗМІ у Гонконзі. І навіть зараз, після її закінчення, західні медіа більше зацікавлені у швидких гучних репліках, аніж у справжніх спробах розібратися у тому, що Китай робить у Гонконзі. Комуністична партія Китаю — маестро сплутання свідомості, а тому для того, щоб зрозуміти, що відбувається в Гонконзі, треба мати значний ступінь прихильності до нього. Проте усвідомлення подій у Гонконзі є надзвичайно важливим, адже Гонконг — «канарка у вугільній шахті» (прим.: ідіома, що означає провіщення небезпеки для всіх шляхом власної смерті), він показує, як Китай поставиться до всього світу, коли комуністи досягнуть ще вищого рівня мілітаризації, а разом з нею й економічної суперсили.

ЛДЛУ: Сильно. Але повернемося до фільму. Скажіть, будь ласка, чи сподобалося Вам працювати з Джошуа Вонгом та Ма Цзяєм? Що Ви можете про них розповісти?

МТ: Протягом зйомок «Уроків незгоди» вони обидва залишалися підлітками і робота з ними нагадувала випас котів (ідіома, що означає прикрі спроби контролювати або організовувати істот, які апріорі є неконтрольованими або хаотичним). Однак, незважаючи на випробування, саме те, що вони залишалися підлітками, зробило фільм таким динамічним і захоплюючим. І саме тому я обрав їх як головних героїв для свого документального фільму про політичні процеси Гонконгу.

ЛДЛУ: А чи не відчули Ви себе творцем сучасної гонконгської історії після того, як «Уроки незгоди» показали світові історію майбутнього лідера Революції парасольок Джошуа Вонга?

МТ: Не особливо. Я обрав Джошуа для участі в «Уроках незгоди» ще в 2011 році, оскільки я відчував, що він був саме тією особливою молодою людиною, яка має зробити щось цікаве. Однак, я й гадки не мав, що питання національної та моральної освіти вибухне сильніше ніж тоді, коли я почав роботу над фільмом! Власне, Революцію парасольок передбачити було значно легше. Спеціалісти з Occupy Central (прим.: гонконгська продемократична опозиція) планували її протягом 18 місяців і до квітня 2014 для тих, хто досліджував ці питання, стало ясно, що між Occupy Central як старшим поколінням і новою генерацію опозиціонерів неминуче виникне протиборство.

ЛДЛУ: Проясніть ситуацію: чи вважаєте Ви, що студенти здобули перемогу як у 2012 році під час кампанії проти національної та моральної освіти, так і після Революції парасольок 2014 року?

МТ: На жаль, я не думаю, що студенти дійсно здобули перемогу у кампанії проти національної та моральної освіти 2012 року. Це виглядало, як перемога, але насправді це у кращому випадку було часткою від перемоги. Уряд Гонконгу хоч і не вів систему національної освіти, багато з її елементів були введені як окремі обов’язкові предмети у школах. Більш того, як на мене, навіть Революція парасольок не мала успіху, уряд жодним чином не пішов на поступки з будь-якого питання. На превеликий жаль, більшість невдач Революції парасольок можуть бути пояснені неможливістю різних продемократичних груп (до яких належать і студентські) співпрацювати у повній мірі один з одним. Єдиною перемогою Революції парасольок я вважаю те, що багато людей зрозуміли величезне значення політики — ціла генерація (молода) стала надполітизованою. Це набагато краще, ніж апатія, яка характеризувала політичну свідомість гонконгців у минулому.

ЛДЛУ: Чи дійсно думаєте Ви, що Гонконг стане незалежним?

МТ: Я думаю, народ Гонконгу має самостійно визначити своє майбутнє. Занадто довго Гонконгське питання вирішувалося урядами Сполученого Королівства та Китаю — досить згадати класичний приклад, коли делегації гонконгців було відмовлено в участі у перемовинах щодо майбутнього Гонконгу після його повернення під материковий суверенітет між Великобританією та КНР. Ден Сяопін тоді сказав, що народ Гонконгу — це народ Китаю, з яким він вже говорив. Він відмовив народу Гонконгу у праві голосу у цій доленосній дискусії. Він був просто не в змозі зрозуміти різницю між материковим населенням і гонконгським, вбачаючи у них один китайський етнос. На мою думку, якщо внутрішньокитайський режим не зазнає змін, незалежність стане єдиним можливим варіантом для Гонконгу, якщо він дійсно бажає зберегти власну унікальну культуру та життєвий шлях. Це сумний факт, але Комуністична партія Китаю абсолютно не заслуговує на довіру, її слова — брехливі, то що ще залишається, окрім як шукати власну Незалежність?

ЛДЛУ: А чи сприяє цьому політична обстановка перед цьогорічними виборами до Законодавчої ради?

МТ: Ключовою відмінністю між виборами до Законодавчої ради 2016 і 2012 років є рівень політизованості суспільства. На жаль, мої прогнози такі, що хоч про демократичні сили і отримають більший відсоток голосів виборців (можливо, в 2016 році вони матимуть 60% підтримки, а не 56%, як це було у 2012 році), через появу великої кількості нових продемократичних формувань, таких як «Demosisto» (прим.: партія Джошуа Вонга), «Young Inspiration» і «Hong Kong Indigenous» (прим.: прибічники незалежності) голоси будуть розділені між завеликою кількістю демократів, що у результаті може призвести до втрати ними статус-кво. Такий ризик може стати катастрофою для Гонконгу, адже якщо продемократичний блок отримає менше, ніж третину місць у Законодавчій раді, він не зможе блокувати зміни до Основного закону, наприклад, у питаннях проведення виборів. Якщо продемократичний блок втратить фактичне право вето у Законодавчій раді, він ніколи не зможе його повернути, адже уряд одразу підлаштує виборчу систему під себе таким чином, щоб вона стала набагато важчою у розрізі отримання місць у Законодавчій раді демократами. Сподіваюся на сінгапурську модель демократії.

ЛДЛУ: Чекайте, то Ви підтримуєте партію «Demosisto» чи ні?!

МТ: Чи підтримую?! Звісно, оскільки я продовжую працювати з Джошуа Вонгом!

ЛДЛУ: Це тішить. Тепер наступне питання: як Ви ставитися до Революції Гідності в Україні 2013-2014 років? Чи вбачаєте Ви схожість Євромайдану та Революції парасольок?

МТ: Безумовно, я підтримую Революцію Гідності в Україні і був дуже наближений до неї, оскільки під час роботи над «Уроками незгоди» моїм напарником (онлайн-редактором) був наполовину українець. Я думаю, що Революція Гідності має багато спільного з Революцією парасольок, але має й відмінності. Наскільки я розумію, Україна намагалася відновити власний суверенітет і позбутися впливу колишніх імперських сил, у той час, коли Гонконгу, ймовірно, доведеться зробити те саме у майбутньому. Гонконг, на відміну від України, намагався переконати імперську владу надати обіцяну колись автономію.

ЛДЛУ: А як Ви оцінюєте сучасні політичні процеси в Україні? Чи Ви вірите, що нова генерація українців може зламати стару посткомуністичну систему?

МТ: Нова генерація досягне цього неминуче, але скільки часу піде на це, я не знаю. Маю надію, що Європейський Союз підтримає Україну і допоможе нарешті позбутися кайданів Росії!

ЛДЛУ: Дякуємо! Проте як Ви розумієте те, що відбуваються наразі на Сході України? Як ставитися до окупації АРК?

МТ: Все дуже просто. Це незаконна окупація Росію суверенних територій, що належать українському народові. Бездіяльність ЄС та США викликає тільки огиду. Все це нагадує мені британську відповідь гітлерівцям після окупації Судетенланду в 1938 році. Я не розпалювач війни, дуже далекий від цього, але занепокоєність і умиротворення ніколи не працюють.

ЛДЛУ: Тобто Ви підтримуєте думку, що демократичні держави мають об’єднатися проти тоталітарних режимів Китаю, Північної Кореї, Росії?

МТ: Так, звісно.

ЛДЛУ: Ми теж підтримуємо це! Пане Метью, чи думали Ви коли-небудь відвідати Україну?

МТ: Мені було б дуже цікаво побувати в Україні.

ЛДЛУ: Це приємно. Наостанок, що б ви могли побажати новий генерації українського народу, що бореться за демократію?

МТ: Ніколи не здавайтеся і пам’ятайте про співпрацю, адже високі цілі завжди важливіші за дріб’язкову політичну гризню — це, по суті, моя порада і Гонконгу.

ЛДЛУ: Обіцяємо зробити усе, щоб досягти наших високих ідеалів, пане Метью! І перш ніж ми завершимо наше інтерв’ю, розкажіть трохи про фільми, над якими зараз працюєте. Чи реально буде показати їх на українських екранах?

МТ: Наразі я працюю над двома проектами. Перший — біографічний документальний фільм про Джошуа Вонга, розрахований на американський ринок. Другий — документальна драма про гонконгську ідентичність. Щодо показу, то якщо є суспільний запит, мої фільми обов’язково покажуть в Україні. Але часто буває дуже важко знайти дистриб’ютора, який вийде за межі ключових ринків — Північної Америка, ЄС, Австралії, Японії тощо.

ЛДЛУ: Пане Метью, красно дякуємо за цю щиру, сильну розмову!

МТ: Навзаєм!

***

Довідка: режисер Метью Торн (1980 р.) — отримав освіту у Кентському та Оксфордському університетах, також вивчав кіномистецтво у Гонконгській кіноакадемії.

У 2002 році переїхав до Пекіну, щоб викладати англійську в Китайському університеті політики та права, проте вже у 2003 році покинув КНР і переселився до Гонконгу. Вражений тамтешньою нестабільною ситуацією, пов’язаною з постійним протистоянням демократичних сил і пропекінської влади, Метью Торн взявся за посилене вивчення гонконгської політичної системи. Після повернення до Великобританії два роки потому він почав активно вивчати кантонський діалект китайської мови, щоб ще більше заглибитися у сутність азійських політичних процесів. Ця пристрасть англійського режисера переросла у ступінь магістра з сучасних китайських вчень у Оксфордському університеті: свою дисертацію він присвятив розвитку політики Гонконгу після 1997 року та можливим варіантам її демократизації шляхом здійснення реформ.

‍